воскресенье, 23 ноября 2014 г.

Проголосуйте за творчески одаренную ученицу нашей школы № 20 Мариночку Киладзе г.Николаев в конкурсе поющие дети! http://baby.xfactor.stb.ua/marina-2/

Как перестать кричать на ребенка

Иногда даже самые любящие родители срываются. Многие мамы и папы повышают голос, потому что "запрограммированы" кричать - так поступали и их родители. Некоторые позволяют себе прикрикнуть на ребенка только в тех случаях, когда очень расстроены или разгневаны. Подумайте о том, что крик больно ранит самоуважение и чувство собственного достоинства ребенка, а также мгновенно разрушает душевную взаимосвязь между вами.

Когда родители кричат, дети пугаются. Они воспринимают крик как нападение, поэтому либо бросаются в бой (огрызаются и кричат на нас), либо убегают, стараясь физически либо эмоционально уйти подальше от крика.

Дети учатся коммуникации, имитируя нашу манеру общения. Если мы намеренно кричим на ребенка, чтобы заставить его делать то, что нам нужно, это называется запугиванием. И дети учатся кричать на других, чтобы принуждать их делать требуемое. Если взрослые кричат на ребенка ненамеренно, значит, они потеряли контроль над собой. И малыш понимает, что кричать на других - это вполне приемлемый способ справиться со своим плохим настроением.

Проблему крика можно устранить и снизить причиняемый им эмоциональный вред.

Новые навыки

Скажите ребенку, что вы постараетесь справиться с собой, чтобы перестать кричать на него, и попросите помочь вам в этом. Дайте ему разрешение прерывать вас, когда вы начинаете кричать. Предложите своего рода пантомиму - зажимать ладонями уши. Кроме того, крик можно прервать словами: "Ты кричишь на меня, а это мне неприятно" или "Пожалуйста, поговори со мной спокойно, ведь ты любишь меня". Отреагируйте на это напоминание, прибегнув к "перемотке, наладке и повторному запуску".

Пример:

"Перемотка". "Спасибо за напоминание, я забыла об этом, поскольку была расстроена".
"Наладка". "Прости, ты не заслужил, чтобы на тебя кричали. То, что ты сделал, нехорошо, но и кричать на тебя тоже не следует".
"Повторный запуск". "Давай начнем все сначала. Я огорчена, потому что ты не соглашаешься со мной".

Наше разрешение детям напоминать о том, что кричать не следует,

- дает им силу, чтобы защититься от крика, не вступая в борьбу (не спасаясь бегством);
- оберегает их чувство собственного достоинства, потому что дает им понять, что они не заслуживают такого обращения;
- укрепляет взаимосвязь, так как мы выказываем уважение к их потребностям и чувствам.

Источник: Пэм Лео "Как создать теплые отношения с детьми".

Советы от родителей:

1. "По возможности уделять себе хотя бы час в день: побаловаться в это время масочкой для лица, чтением, любимым хобби. В общем, уделить внимание себе-любимой, это успокаивает и возвращает радость."

2. "Один мой знакомый вместо того, чтобы кричать или ругаться говорит нараспев: "Ну что-о это такое?" Без всякого повышения голоса. И выговаривается, и не шумит :-)"

3. "Если вы не можете сдержаться, чтобы не обозвать ребенка, то хотя бы оставьте при себе всякие “дурак” и “бестолочь”. Придумайте свое ругательство. Например, скажите ему: “Ух ты, барабулька конопулька!”. Еще можно, вместо того чтобы повышать голос на ребенка, скорчить рожицу или розыграть пантомиму. Можно, разозлившись, зарычать или захрюкать...Вообще, лучшее средство от гнева - юмор!"

4. "Все дело в мамином самочувствии. Счастливая мама - хорошая мама. Иногда и надо строгим голосом говорить. Но главное чтобы ребенок знал, что мама его любит. Каждый вечер перед сном говорить ему это, гладить, обнимать, целовать. Тогда и строгие ситуации, когда например крутит ручки конфорок на печке или что-то подобное, воспринимаются только как отдельные ситуации когда мама строгая, а не тенденция поведения. Это у меня так."

5. "Я сама подглядела у другой мамы, как она, разозлившись на нашалившую дочку, вместо того, чтобы накричать на нее, с преувеличенно свирепым видом погналась за ней со словами “Вот догоню тебя!” Дочка побежала, мама за ней, и сложная ситуация как-то незаметно превратилась в игру."

6. "Попробуйте вместо того, чтобы орать на ребенка, зарычать или завыть...Это позволит вам не наговорить гадостей в адрес малыша, таких, о которых вы потом, когда остынете, будете жалеть."

7. "Детям любого возраста, даже младенцам, нужно говорить о своем настроении и состоянии. Обязательно нужно говорить, что у вас плохое настроение или вы устали. Они все поймут и то, что после этого может последовать крик и что-то подобное, пройдет гораздо легче для ребенка."

8. "Думаю, кричать можно, но в голосе не должно быть ненависти и агрессии, вот что пугает и обижает глубоко…"

9. "Если ругаете ребенка, важно говорить о его плохом поведении, поступке, а не переходить на личность, не унижать...Надо всегда помнить и подчеркивать это в разговоре с ребенком, что сам он хороший, только повел себя плохо, некрасиво и т.д. Не навешивайте ярлыков!"

10. "Большинство взрослых умеют держать себя в руках, когда это им необходимо. Например, вы сдерживаетесь при разговоре с начальником из-за страха потерять работу...С детьми мы, к сожалению, не церемонимся. Может быть, мы научимся конструктивно разрешать конфликты с детьми из-за страха потерять их уважение и любовь к нам, из-за страха навсегда одним нашим злым словом разрушить доверительные отношения между нами..."

четверг, 13 ноября 2014 г.

Сказкотерапия детского горя

воскресенье, 9 ноября 2014 г.

Трудный подросток: переходный возраст или вина родителей? (полный выпуск...

Трудные случаи воспитания

Важкі випадки виховання....

Гиперактивные дети....

Упертість, примхи, неслухняність, агресія…

Що робити батькам?

1. Як тільки дитина починає вередувати, обійміть її, переконайте у своїй любові й постарайтеся відвернути від капризу.

2. Якщо не вдалося це зробити, залишіть її у спокої, не звертайте на неї уваги, не беріть у цій сцені участі. Зберігайте спокій і байдужість, щоб дитина не робила.

3. Якщо дитині колись вдалося домогтися свого за допомогою примхи, вона робитиме це повсякчас.

4. Коли дитина заспокоїться ласкаво поговоріть з нею. Скажіть їй, як вас засмутила її поведінка, виразіть упевненість, що надалі вона поводитиметься краще.

5. Діти не вміють управляти ні своїм обуренням, ні почуттям провини. Тому не можна виявляти після істерики дитини невдоволення, лаяти й дорікати їй, погрожувати покаранням, а краще сказати їй, що вона вже досить себе покарала, і показати, що, незважаючи ні на що, ви її любите.

6. Дитина набагато охочіше прийме вказівки, радо виконуватиме їх, якщо буде переконаною в тому, що її люблять.

7. Постарайтеся поменше читати мораль, установлювати заборони, указувати, карати, тиснути і побільше виявляти тепла, доброзичливості, спокою, терпіння, ласки, поблажливості, навіть ціною деяких компромісів.

Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слухається . батьки відчувають свою безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповага до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків („Поступаються – отже, люблять”), або прагнення в такий спосіб виявити свою образу („Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе”). Отже, в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Чим можуть допомогти батьки

1. Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.

2. Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати її гідності („Я б із задоволенням тобі дозволила, але, на жаль, не можу...”)

3. Якщо дитина не виконує ваших вимог – скоротіть їхню кількість спочатку до 3-4-х основних, інакше на все може просто не вистачити уваги.

4. Для того. Щоб дитина навчилася виконувати Ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне прикріплення може сформувати лише відразу до відповідної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.

Агресія –це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія. А неприйнятні форми її прояву: звичка кричати. Ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати „безпредметна агресивність” – розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей. Тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини. Які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас.

2. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом з нею вдалу форму висловлювання претензій.

3. Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо доти, доки воно вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє невдоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

4. 4. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості , підступності, боягузтва.

„Чому вона бреше, - дивуються батьки – Адже ми її навіть не караємо!”Проте запитання доцільніше ставити інакше: не „чому вона бреше?”, а „ що заважає їй зізнатися ?” Це може бути страх упасти у власних очах( „Я – хороша , я не могла цього зробити”); страх протистояти дорослим („ Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим – легше збрехати, що вже зробила”) тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї” Чому ти збрехала ?” – не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте,їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пстку запитанням : „Ти знову брав плеєр?!”,- то дитина не може втриматися від брехні: „ Ні!Не брав!” А далі вже можна лише наполягати на своєму.

2. Замість того, щоб „відчувати брехню”, необхідно „повправлятися в умінні правдиво зізнаватись”. Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: „ Я сама не знаю , як це сталося. Мені дуже шкода, Я не хотіла тебе засмучувати...” тощо.

3. Забезпечте приємне емоційне підкріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати помилки не страшно. А навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.

4. Не сподівайтеся, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність – це вже інша проблема виховання.

Бити чи не бити?

Різки в минулому. Це добре. Але руки у батьків залишилися. Як зручно ними давати ляпаса. І голос у дорослих гучний. Як вони іноді кричать. Та хіба це виховання? „Фізичне покарання для дитини – найжахливіша та найпринизливіша екзекуція”.( Б. Кононов).

У дитинстві людина абсолютно залежна. Вона нічого не може вибирати. Батьки, помешкання, дитячий садок, школа – усе вирішується без участі дитини або навіть супроти її бажанням. Малюк безсилий змінити поведінку дорослих.

„Цілком правильно. Так і має бути” ,- скаже більшість мам і тат. Адже певні вчинки дітей викликають у нас не зовсім позитивні емоції. Важко уявити матусю з посмішкою на обличчі, коли дитини ретельно обстежує її косметику, грюкає по корпусу телевізора або натхненно ріже ножицями нову скатертину.

Нерідко вгамувати запал бешкетника допомагає тільки підвищення голосу. Якщо Ви поспішаєте і вдесяте нагадуєте дитині одягнутися, а вона в цей момент перебуває в стані замріяності, то тільки крик допоможе їй отямитися. У даному випадку нічого крамольного у такому вихованні немає. Психологи стверджують, що не кричить той, хто байдужий.

Інша річ, якщо Ви кричите постійно і діти вже не сприймають спокійної інтонації. Просто вони думають. Що такі взаємовідносини є нормальними. Тому не дивуйтеся, що тільки після того, як Ви гаркнете, починається процес підготовки до уроків чи прибирання кімнати. А в подальшому дітки підростуть і самі почнуть „гавкати” на Вас. Що тоді їм скажете? Ремінь уже не допоможе. Отже, ми підвищуємо голос, кричимо. Це ще зрозуміти можна. А як у випадку більш суворого покарання – лупцювання? Бити чи не бити? Адже не секрет, що батьки б’ють дітей по обличчю, голові, ставлять у кут на декілька годин або навколішки на гречку. Б’ють за погану поведінку, оцінку, знищений одяг...

Принцип суворості у вихованні дитини є ідеологічним виправданням жорстокості. Адже кордон між суворістю і жорстокістю дуже розмитий. Майже постійно в силу вступає логіка самовиправдання:”Я суворий, тому що бажаю дитині тільки добра”. Безумовно, що і це має право на існування. Інакше діти не слухатимуться. Але насправді дорослі частенько карають доньку чи сина, потребують розрядки власної агресії. Б’ють задля самоствердження.” Я тобі слово, а ти мені два?!” зараз тобі покажу, що таке не поважати батьків”. Свою силу й авторитетність не слід демонструвати методом побоїв. Дитина і так знає, що Ви фізично сильніші. Інколи дорослі прагнуть програмувати дитячу поведінку настільки жорстко, що завжди знайдеться причина невдоволення. У Вас був тяжкий робочий день, непорозуміння з дружиною і таке інше. А тут ще дитина принесла чергову двійку. І в хід ідуть кулаки чи ремінь. Проте дитина не завжди розуміє, що стало причиною Вашого гніву: двійка чи те, щось інше? А образа на батьків гарантована.

Існує категорія мамусь і татусів, які застосовують силу у вихованні з честолюбства. Дитина повинна бути зразковою. На думку дорослих, вона погана, і її слід перевиховувати. А як ? Щоби зрозуміти поведінку дитини потрібні час і увага, елементарне терпіння. А цього так не вистачає. Тому значно легше застосовувати пасок.

Батьки можуть бити свою дитину від страху. Так, не дивуйтеся, Раптом вередливий карапуз виросте впертим егоїстом. А якщо не карати брехунця, то з нього вийде справжній брехун? Це типова помилка. Здебільшого діти не обманюють . а фантазують. А зрештою, краще простежте за собою: чи завжди Ви кажете правду ? Напевно ні. Не раз дитина чує, як батько говорить матері, щоби та сказала гостеві, що його нема вдома. А він просто не бажає спілкуватися чи йому ліньки встати з канапи. От дитина і робить висновки. І чому це їм можна обманювати, а мені ні ? Упертість дуже часто переростає у ваду, тому що дитину б’ють. А говорить неправду. Бо боїться бути покараною. Чи потрібно взагалі викреслити суворість із процесу виховання ?Ні. Інакше це буде потакання вередуванням дитини. Не можна виправдати жорстокість у людських стосунках. У той же час не обов’язково себе мордувати. Якщо Ви вдарили дитину. Малюки вміють прощати. Вони відчувають коли Ви перелякалися, перестали володіти собою. Але відлупцювавши своє чадо. Ви не навчите його розсудливості та стриманості. Якщо почуваєтеся винними за те, що вдарили дитину. Попросіть у неї пробачення. Не бійтеся втратити авторитет.

Намагаючись викликати у дитини почуття провини, не слід використовувати фальш. Ваші істерики і демонстративне відраховування валер’янки не допоможуть. До речі, ніщо так не нервує дитину, як не передбачувана реакція батьків на її вчинки. Навіть до суворих батьків маля може прилаштуватися. Знаючи їх вимоги, а ось від непослідовних – порятунку немає.

Стратегія любові – найкраща. Вона робить покарання зайвими. Оптимальний варіант виховання – частіше спілкуватися з дітьми, просто бути з ними. Тому що педантичні батьки , які не схильні навіть до маленької поблажливості. Створюють прірву у стосунках із дітьми. „ Правильне” виховання, можливо. І вишколить дитину. Але позбавить її атмосфери родинного затишку.

суббота, 1 ноября 2014 г.

Під час адаптації до навчального закладу чи класу часто вчитель зіштовхується з проявом у дітей зухвалості, наклепів, хвастунства, та інших негативних якостей.... Для прикладу можна використати мультфільм та обговорити такі ситуації...